Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Текст наркомана комика о том, как я купила псилоцибиновые грибы и открыла талант рисования непотребства
Ой, братцы, чувствую, что сегодня будет драч! Ну вот, в неудачу я снова сдохал, отчислили из колледжа, а родители мне говорят: "Джонни, ты обязан что-то с собой делать, иначе мы тебя на дорогу с голым задом отправим!" Что ж, я решился, надо иксы закладывать и начать ширяться новыми приколами. А уверенности в моих силах мне добавит чпокнуться. Долго я метался, чего бы такого попробовать, и вот однажды, благодаря моим друзьям из подполья, я узнал о псилоцибиновых грибах. И будьте уверены, они несравнимы с химкой или заправками из гаража, которые мы иногда пыхтим.
Купить их оказалось не так сложно, как я думал. Я связался с надежным проводником, который знал все о закладках и прочих радостях нашей "подземки". Встретились мы в ненадежном районе, где каждый второй мог оказаться с канюлей под рукой. Но я был решителен, даже если бы меня тут же сдуло, я всегда успею сделать глупый фейспалм. Пластиковый пакетик, в котором были эти магические грибы, стал моим билетом в новый мир самовыражения и непотребства.
Вернувшись домой, я зажег свечки и включил психоделическую музыку. Все было готово для того, чтобы я совершил рискованное погружение в мир псилоцибина. Я насулил этих божественных грибов, словно это был чашечный грибочек из Лидла, и проглотил их. Пока я ждал, когда они начнут ширяться внутри меня, решил зажечь драч и сделать пару скетчей.
Через полчаса стало чувствоваться, что-то странное внутри меня совершенно слишком живописное. Белые стены начали мигать и превращаться в цветные кружева. Черная котейка, пробежавшая мимо, превратилась в колоритного тигра, а потолок открылся настежь, показав мне звезды внутри моей квартиры. Я был в шоке, но ох*енно рад новому опыту.
И тут я схватил кисти и начал рисовать то, что никогда не открывалось в дружеском кругу. Мои картинки, пропитанные псилоцибином, стали смешными, но одновременно грустными, ведь в них я передавал свои внутренние и весьма нелепые переживания. Лица, искаженные страхом и радостью, нарисованные цветами, о которых я никогда раньше не слышал. И каждая линия, каждая капля краски погружала меня все глубже в безумие и красоту моего творчества.
Мои друзья, когда увидели эти произведения искусства, удивились до глубины души. Они были поражены тем, что я мог так развлекаться и создавать такую шедевральную херню находясь в состоянии, близком к каталепсии. Все сразу схватили кисти и начали рисовать вместе со мной, и, братцы, я уверен, нашим картинкам было уделено немного больше внимания, чем нашему состоянию дурости.
Но со временем я начал понимать, что эти грибы - это всего лишь способ сбежать от реальности. Хоть я и нарисовал кучу непотребства, мои проблемы не исчезли, а казались еще более мрачными и безнадежными. И я не мог продолжать так жить, ведь смысл жизни не в постоянном пьяном состоянии.
В итоге я оставил эти грибы в прошлом и начал искать новые способы саморазвития и самовыражения. Я вернулся в колледж и начал изучать искусство на более серьезном уровне, без помощи псилоцибинов и прочих штук. И с каждым днем я становился все ближе к своей цели - стать настоящим художником, которым буду гордиться и мои родители, и все мои дурные друзья. Каждый из нас способен на большее, чем просто "сдуться" и сидеть в обмороке от закладок. Найдите свое призвание и идите к нему, даже если придется пройти через ацетоновый дождь и говно. Всем удачи, и помните, что внутри каждого из нас есть настоящий художник, который готов шокировать и вдохновлять окружающих своим непотребством!